Різдвяний вечір
Різдвяний вечір, різдвяний вечір
Накинув хустку зимі на плечі.
Холодні плечі, ті білі плечі –
І стало тепло в святковий вечір.
Тернова хустка ткана на зорі
І срібен місяць, як човен в морі
Ця темна хустка на платті сніжнім
Розтане крига в багатті ніжнім.
Різдвяний
вечір, холодний вечір…
Зігріла
хустка зимові плечі.
Пора
холодна, та свято гріє
Теплом
сердечним, вогнем надії
Зимовий
вечір теплом багатий,
Не обминає
він жодну хату.
Дарує
вікнам чарівні квіти,
Ялинкам сяйво вплітає в віти…
Скриплять старі дерева в синім лісі
Скриплять
старі дерева в синім лісі,
Старечі
гілки гріють у снігах.
Скриплять ,
бо сердяться, що зняв перину вітер,
Що скинув
ковдру неспокійний птах
Скриплять
старі дерева в синім лісі -
Зимовий
день улігся на гілках,
Скриплять,
бо сердяться, що заважає спати
Й чогось
радіє неспокійний птах
А молоді
дерева поруч з ними
Радіють дню,
що сніг зимі приніс,
Й не вірять,
що скрипіти також будуть…
На світі все
старіє: люди й ліс…
Шовк води
мені до ніг спадає,
Я ступаю на
парчу піску
Сонячні
гардини прикрашають
Мій зелений
дім - мою ріку
Он зелені
верби-занавіски
Затіняють
верби в дивосвіт
Наді мною
купол неба вічний,
Голубий, як
незабудок цвіт
Йшов дід по
небі в темнім капелюсі
Й мішок
дірявий за плечима мав
Щось був
сьогодні він не зовсім в дусі-
Не помічав,
як срібло розсипав
Розкашлявся,
бухикав - аж гриміло,
Сердито
блискав поглядом очей,
Подумав щось
і повернув наліво,
Щоб ще
розсипать срібло на людей
Дід йшов,
мішок неначе танув-
Лилося
срібло на ліси, поля
Дід був в
задумі, навіть і не глянув,
Що аж
блищить від срібла вся земля.
І знов багрянець на землі…
У
Збору прийшла осінь. Принесла купу
турбот. 14 жовтня в селі храмове свято. Готуються до нього і люди, і природа. Осінь
в садку позолотила молоді яблуні, підфарбувала
засмучені сливи, турботливо накинула на старе гілля груші багряну
хустку. Зупинилася погомоніти. Згадалося минуле…
1944
рік. 14 жовтня було тепло і сонячно. До осіннього золота додалися жовто-блакитні кольори українського стяга. То крокували центральною
вули-цею Збори українські повстанці. Йшли на «Лемки». Так називають частину
села, де проживає родина Гонти. Сотенний Іван Гонта (псевдо «Гамалія») йшов
попереду, а позаду колони везли на возах амуніцію. Мати командира Розалія радо вітала вояків. Цілий тиждень вона
готувалася до свята, надіялася, що гос-тей буде багато. Вояки пригощалися,
співали повстанських пісень. Іван пішов у садок провідати свою грушу. Її він
посадив після закінчення аграрної школи в Дублянах, їй довіряв свої таємниці. Сотник притулився
чолом до молодої кори, ніжно погладив виплеканий ним стовбур. Ніби прощався.
Дерево зронило баг-ряний листок на плече Гонти - і ніби злякалося. Листок
видався кривавою пля-мою на повстанському мундирі. Чи побачаться ще?! Ввечері
зборяни заванта-жили вози воїнів УПА харчами та теплими речами. Бійці взяли із собою по снопу соломи, щоб
було тепліше ночувати в лісі. Всі розуміли, що, можливо, бачаться востаннє.
Попереду жорстокі бої уже не з гітлерівцями, а з червоними ординцями. Для кожного ж повстанця - Україна понад усе, тому готові віддати життя за неї...1 листопада 1944 року в
Чорному лісі сотня «Чорні чорти» під командуванням Гамалії полягла в жорстокому бою за волю і
незалежність України…
І знову Розалія Гонта щороку на Покрови
зустрічала гостей, але вже ні-коли не переступив поріг рідного дому її син
Іван. Він віддав життя за Україну. Як і тисячі інших борців за волю, навіки
залишився молодим…
А груша постаріла. Кутала старе гілля в багряну хустку. Вітер-гість схвилював її
тривожними вістями зі східного фронту. Заскрипіло, захиталося дерево. Багрянцем
впало на землю листя. Як кров. Тих, хто
нині боронить державу… «Захисти їх, Пресвята Богородице, візьми під свій Покров
нашу Україну»,- молилися у храмі люди, здіймала до неба гілля стара груша.Тетяна Жуpавльова
Сурмить сурма
Охоронець із вежі
Чи з миром ви.панове, чи
з війною?
Із хлібом зустрічати чи до бою
Нам. завадчанам.
готуватись?
Чи добрі наміри? Чи
підступу боятись?
Хто ви, шановні?
Звідкіля?
Тут наша предковічная
земля!
Бояри
Рід Завадовичів тут заснував
село.
І захищає землю цю давно!
Ми Завадовичі, бо ворогам
завада
Господарі тутешні й
древня влада.
\
Глибокий рів і гостра
огорожа
На вежах он пильнує в нас
сторожа
\
А он у вись здіймається
гора -
То наша захисниця
чарівна.
\\\
На ній Зелений замок ми
звели
Немов корону пишну для
гори.
\Ми Завадовичі, бо
ворогам завада
Господарі тутешні й
древня влада.
\
Нащадки наші вчаться всі
у школі
Щоб гідно жити й боронити
волю
\
Ви не Батиєва татарськая
орда,
Що все руйнує й спалює
дотла?
Якщо ж це так, то ми
підем до бою
І не дамо загарбникам
спокою!
І навіть якщо сили в нас не рівні -
Обов*язку своєму будем
вірні
\
Ми рідну землю будем
боронити
Бо на колінах ми не
хочем жити.
Ми Завадовичі, бо ворогам
завада
Господарі тутешні й
древня влада.
\
\
\
\
\
Голос із натовпу
Та це ж посли із шкіл
району
На раду йдуть про оборону
Завдання надважливе
у освіти-
Щоб патріотами зростали
наші діти!
Бояри
Відчиняють браму
Якщо це так, то ми
приймемо радо
Та вам дамо також свої поради:
І як то вірно рідний край любити
Як в час негоди його
захистити.
Ви ж чуєте зі Сходу гул
орди!?
Зробіть усе, щоб не
прийшла сюди
Щоб двоголові ті орли не
роздирали Україну
І кров вкраїнську не пили.
Ми Завадовичі - тепер уже
минуле
Та наші гени оборонців не
заснули
Дух воїнства у Завадці не згас -
Нащадки воювали. І не раз!
І багатьох із них не
стало - журбою в небо піднялись…
Ох пролилося сліз немало
!І ріки крові пролились…
\
Любові дух у Завадці
нуртує
Дарує віру і усіх гуртує
Що сила в єдності :всі
добре розуміють
Тут патріота виховати
вміють
Івановичі. Васильовичі,
Петровичі ( називають всіх директорів по батькові)
Благословенні будуть ті
роди,
Чиї ви дочки і чиї сини!
Благословенна педагогів справа—
Громадянин для рідної
держави!
Тетяна Жуpавльова
Немає коментарів:
Дописати коментар